10 клас. Моріс Метерлінк. "Синій птах"

Моріс Метерлінк. "Синій птах"

Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк (фр. Maurice Polydore Marie Bernard Maeterlinck; 29 серпня 1862 — 6 травня 1949) — бельгійський письменник, драматург і філософ, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1911).

Моріс Метерлінк залишив яскравий слід в історії європейської драматургії. Метерлінк, подібно до Ібсена, був справжнім першовідкривачем у царині "нової драми", визначним теоретиком і драматургом європейського символістського театру.

М. Метерлінк народився і провів дитинство в бельгійському місті Генті. Згодом, за наполяганням батька, юнак їде до Парижа — вивчати право, і там захоплюється творчістю поетів-символістів. У 1889 році Метерлінк випускає у світ збірку віршів "Теплиці" і першу свою п'єсу "Принцеса Мален". Рання драматургія Метерлінка базувалася на естетичній теорії, яку він виклав у книзі "Скарби смиренних" (1896), зокрема в есе "Трагічне щоденного життя". У ньому письменник виклав основні принципи символістської "нової драми", а також дав назву своєму театру — "театр статичний", або "театр мовчання".

Синій птах

Читати твір >> https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=3663

«Синій птах» (Блакитний птах) — п'єса Моріса Метерлінка, написана у 1908 році в одному з жанрів напрямку символізму.

П'єса пронизана почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей та навіть стихій. Подорож дітей символізує мандри у нескінченних глибинах свого «я», яке впливає на два сутнісні начала — Світло й Темряву.

Вперше п'єса було поставлено К. Станіславським на сцені МХАТу у рік видання .

П'єса неодноразово перекладалася українською мовою. Вперше під назвою «Синя пташка» у 1918 році переклав мовознавець Євген Тимченко. Переклад також робили М.Рильський і Н.Андріанова (1965). Вперше окремою книгою феєрія була видана в 1997 році в перекладі С. Грицюка.

Наступні переклади здійснив Д. Чистяк під назвою «Блакитний птах». Перекладач вважає, що попередня назва порушує традицію фонового простору в драматургії Метерлінка та й у символістській образній системі взагалі

Переглянути фільм можна тут: https://www.youtube.com/watch?v=lyBuVL2GMYI

На допомогу:

        Одним з найвизначніших досягнень драматургії М. Метерлінка стала п'єса-казка "Синій птах" (1908) — гімн життю, пізнанню, душевному здоров'ю, красі та шляхетності. Ця драма Метерлінка більшою мірою романтична, ніж символістська.

      П'єса багата на фантастику, її головні герої з легкістю Переносяться в чарівний світ казкових образів. Персонажі, які оточують головних героїв,— Кіт у чоботях, Хлопчик-мізинчик, фея, пес в одязі лакея Попелюшки, Хліб у одязі Сиьої Бороди,— нагадують дійових осіб різних казок.

       Головні герої п'єси — діти, брат і сестра Тільтіль і Мітіль, які вирушають за допомогою доброї феї Берілюни в довгу дорогу на пошуки Синього Птаха, який потрібен для хворої онуки феї. Чарівна зелена шапочка повинна допомагати дітям бачити те, що "вміщають у собі різні предмети, наприклад душу хліба, вина, перцю". За її допомогою можна переноситися в минуле і майбутнє. Пошуки Синього Птаха приводять героїв у палац феї Берилю-ни, у Країну Спогадів, Палац Ночі, Ліс, Цвинтар, Сади Блаженства і Царство Майбутнього. За цими казковими краями проглядає повсякдення з його клопотами. Кожна наступна картина п'єси розкриває специфічне бачення драматургом світу, його розуміння моральних обов'язків людей.

        Разом із дітьми в далеку дорогу вирушають Душі Світла, Хліба, Цукру, Кішка, Пес, поруч з ними ми бачимо Душу Вогню, що з'явилася з багаття, Душу Води, Душу Годинника. Одні з цих істот є символами боягузтва, фальшу, улесливості, злодіянь, Інші — уособлюють добро. Так, Блаженства — це відображення самовдоволеного та тупого міщанства, а Душа Світла є символом пізнання нового. Одні з них з радістю відкриваються людині та готові прийти на допомогу, інші ж, наприклад Кішка й Ніч, намагаються перешкодити дітям упіймати Синього Птаха.

    Наділяючи душами навколишній світ, Метерлінк використовує особливість дитячого світосприйняття бачити казку за найбуденнішими речами, бачити "невидиме життя предметів".

Країна Спогадів, куди потрапляють Тільтіль і Мітіль,— це країна тих, кого вже нема серед нас. Тут діти зустрічають своїх померлих Дідуся і Бабусю, братів і сестричок. Словами Дідуся Тіля Метерлінк нагадує нам про моральний обов'язок пам'ятати про померлих.

       Природа зберігає багато таємного, і хоронителькою її таємниць у п'єсі є Ніч. Разом з Кішкою Тілетою Ніч намагається перешкодити Тільтілю і Мітіль упіймати Синього Птаха, тобто оволодіти таємницями природи. Тільтіль пам'ятає, що повинен виконати наказ феї Берилюни — знайти Синього Птаха, і переборює страх перед невідомим у Палаці Ночі. Він відчиняє двері одні за одними, і перед ним постають розгадані й нерозгадані таємниці — і жахи, і краса, і Зірки, і Солов'їний спів, і світлячки, і Роси з Нічними Ароматами. Шлях до щастя — довгий і важкий, істину здобувати нелегко. Побороти страх перед невідомим ще не означає забезпечити успіх у досягненні мети.

      Глибоко символічною є сцена в чарівних садах, де зосереджені всі земні Радощі та Блаженства. Пізнання їх — це пізнання самого себе. Щоб осягнути істину, потрібно мати силу волі побороти в собі слабкість, бути цілеспрямованим, не піддаватися спокусі Блаженств, які можуть зашкодити пізнанню істини, зробити неможливим справжнє щастя. Треба чинити опір і Блаженству Бути Наглим, і Блаженству Нічого Не Знати, і Блаженству Спати Більше, Ніж Потрібно. Рятуючись від них, Тільтіль повертає Діамант, і перед нами постає символічна сцена: усі ці Блаженства шукають порятунку в печері Нещасть — там, куди приходить людина, яка не може встояти перед спокусою бути багатою, нічого не знати чи навіть довго спати.

         Але, крім негативних Блаженств, живуть у світі й інші Блаженства, які треба навчитися бачити і відчувати: Дитячі Блаженства, Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Дихати Повітрям, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Дощу та інші. Поряд з ними існують Великі Радощі: Радість Бути Справедливим, Радість Бути Добрим, Радість Думати, Радість Завтрашньої праці, Радість Материнської Любові.

      Царство Майбутнього в п'єсі — це гімн людині, її необмеженим і прекрасним можливостям, а разом яскравий приклад віри драматурга в те, що людина зуміє зробити життя кращім. Єдиний, від кого залежить прихід майбутніх винахідників, учених, філософів, які зуміють ощасливити людство,— це Час. І він суворо стежить, щоб люди зуміли пізнати нове тоді, коли на це прийде пора.

          В останній картині п'єси драматург підкреслює зв'язок казкових ідеалів з повсякденним життям. Сусідка нагадує Тільтілю і Мітіль фею Берилюну, її донька — Душу Світла. Тільтіль знаходить-таки Синього Птаха, але не в казці, а в себе в кімнаті: це горлиця, яка живе у клітці. Сама по собі вона не приносить щастя, але, коли Тільтіль віддає птаха сусідчиній доньці, та, ощасливлена, одужує. Щастя полягає не лише в пізнанні природи й світу, в осягненні істини. Щастя — в добрих справах, які слід робити для ближніх. У своїй хатині діти знайдуть щастя у простому: у свободі від заздрощів, у добрих Блаженствах і Радощах. І тоді всі дні тижня стануть "немов неділі", треба лише уважніше придивитись, "розплющити очі до найпотаємніших глибин душі".

Роль фантастики, символіка образів, особливості розвитку і трактування сюжету у п'єсі М. Метерлінка "Синій птах"

Усі казкові, незвичайні події відбуваються у дитинстві і, як правило, на свята. Потім казка приходить і до дорослих, звичайно, до тих, хто на це заслуговує, сприймається як реальність, і її закони стають символами. Так само відбувається у п'єсі бельгійського драматурга кінця XIX—початку XX століття М. Метерлінка "Синій птах".

У різдвяну ніч до бідної хатинки, де діти радіють чужому святу, дивлячись на нього у вікно, і уявляють, що вони смакують пиріжки, завітала фея і запропонувала вирушити на пошуки Синього птаха щастя.

Казка переплітається із життям: на дітях костюми казкових персонажів, фея спочатку схожа на сусідку-стару. Вона загубила ключі від шафи з килимом-літаком та невидимою каблучкою, і тому діти підуть пішки. Чарівний діамант, що допомагає побачити душі речей і тварин, можуть відібрати дорослі, як звичайну коштовність.

Діти швидко сприймають умови казки і вже не дивуються, мандруючи поруч з душами Хліба й Цукру, Вогню й Води... Мовби оживають звичні людські уявлення, стаючи символами-алегоріями: добрий помічник бідних Хліб і обережний Цукор, вірний щирий Пес і підступна зрадлива Кішка, Світло, що поєднує в собі найкраще вжитті. Законами казки стають мудрі уявлення, за якими живуть померлі. Доки їх пам'ятають та їм вдячні, вони ладні очистити душі живих.

У Майбутньому лопаються, як мильні бульбашки, вигадані Огрядні Блаженства: Блаженство їсти, Коли Не Відчуваєш Голоду, Блаженство Пити, Коли Не Хочеться, Блаженство Нічого Не Робити, — і завжди можна перемогти миттєві хитання і піти від них до своєї мети.

А справжні домашні Блаженства є "у кожному домі, де живуть з відкритими очима, там весь тиждень — неділя". Учіться тільки помічати Блаженство Сонця, Що Заходить, Блаженство Бачити Зірки, Що Загоряються, Блаженство Любити Батьків і Радість Думати... Треба було прийти у ці Сади Блаженств, щоб навчитися бачити поруч із собою, щоб знаходити добре й світле всюди.

"Ти прийшов сюди, тільки щоб навчитися бачити мене, коли дивишся на мене там", — каже Тільтілю найголовніша Радість — Радість Материнської Любові. І ми бачимо чарівну красуню, дуже схожу на жінку бідного дроворуба, з тими-подряпинами й мозолями на руках, що так добре знайомі дітям, але освітлену вогнем справжнього щастя, справжньої любові.

"Із заплющеними очима цього не побачиш. Усі матері багаті, якщо люблять своїх дітей... Нема ні бідних матерів, ні некрасивих, ні старих. їхня любов незмінно є найчарівнішою з усіх Радощів... Коли ж вони сумують, варто їм поцілувати дитину, варто дитині поцілувати їх — і всі сльози, що підступають до їхніх очей, перетворюються на зірки..."

А в Блакитному Палаці Майбутнього, де живуть ще ненароджені діти, безліч майбутніх винахідників і поетів, тих, що виростять на Землі чудові плоди і, принесуть людям невідоме світло, Машину щастя та тридцять три засоби продовження життя! Скільки м'якого доброго гумору в образі Короля Дев'яти Планет, який ще копирсається у власному носі, або малюка, що із серйозним виглядом смокче палець, а колись знищить на землі несправедливість.

Як неупереджено ставиться Володар Часу, високий бородатий дідуган з косою, до малюка, який забув пляшку з ідеєю, що просвітлятиме народи, і до того, хто забув коробку з двома злочинами! Все, як у реальному житті, тільки яскравіше, концентрованіше. Навіть нещасні закохані, що ніколи не зустрінуться на Землі. Навіть заява із Землі на напрочуд рідкісне явище — чесну людину, яка одна-однісінька, та, мабуть, довго не проживе...

Маленькі герої Тільтіль і Мітіль — якраз той самий місточок, що перекинуто від сьогодення до майбутнього, тому їхнім очам відкривається цей світ незвичайного. "Нехай діти граються в те, що вони щасливі", — каже дроворуб, і в його звичайних словах — велика істина.

А Синій Птах Щастя дійсно живе в кожному домі. За ним не треба далеко мандрувати — вирушати в путь треба, щоб зрозуміти й оцінити свій дім. Тільки його не можна тримати у клітці, бо Щастя, Добро, Любов приходять тільки до вільних, незаздрісних, щирих серцем людей.

Це й складає символіку п'єси Моріса Метерлінка, глибокий сенс його провідного твору.