Походив з давньої
Йоркширської сім'ї, що переселилася в
Америку у
XVII ст. та жила за суворими пуританськими традиціями. Поет виховувався спочатку в маленькому місті
Портленді, багато читав, захоплювався
Вашингтоном Ірвінгом і під його впливом став писати вірші. Університетську освіту Лонгфелло отримав у Коледжі Боудін, в
Брунсвіку і після річного перебування у Європі став професором нових мов спочатку у Брунсвіку, потім у
Гарвардському університеті; склав цілий ряд цінних курсів з європейської літератури, видав кілька перекладів з іспанської, розповів свої подорожні враження у книзі «Outre-Mer».
З кінця 1830-х років він цілком віддався поезії. Один з перших віршів
«Псалом життю» відразу зробив його популярним; в
1839 р. з'явився перший збірник його віршів, «Голоси ночі» («Voices of the night»), а потім великий автобіографічний роман «Гіперіон», який не мав успіху. Потім пішли інші ліричні збірки: «Балади та інші вірші» (
1841), до якого увійшов знаменитий вірш «Excelsior», «Poems on slavery» (
1842) та інші. В русі на користь звільнення афроамериканців 1840-х років Лонґфелло брав набагато меншу участь, ніж інші американські поети, як, наприклад, Вітьєр і
Лоуелл. Він нездатний до практичної діяльності і, співчуваючи
аболюціоністам, висловив це лише кількома художніми піснями про невільників.
Від ліричної поезії Лонґфелло перейшов до створення епічних поем національно-американського характеру. Такою є, перш за все, «Evangeline» (
1847), пасторальна поема з історії перших французьких вихідців в Америці, вона одразу зробила Лонґфелло національним поетом і до початку
XX століття залишалася однією з настільних книг кожної американської родини. Тим же національним характером відрізняються «Courtship of Miles Standish» (
1858), де поет надихається переказами про британських предків сучасних американців, і
«Пісня про Гайавату» (
1855), поема з побуту індіанців Північної Америки. Цими поемами Лонґфелло досяг вершини літературної слави; всі його подальші збірки «Tales of the wayside Inn» (
1863), «Three books of song» (
1872), «Golden legend», «Birds of Passage», «Ultima Thule» та багато інших знаходили схвальний відгук у критики та публіки, так само як його переклади творів італійських, французьких та німецьких поетів. Вихований у дусі європейських літератур, пройнятий поезією
Вордсворта та інших
англійських лекістів, Лонґфелло в перших ліричних збірках пересадив англійський спокійний, ідилічний романтизм на американський ґрунт.
У ліричних збірках Лонґфелло чергуються бадьорі і меланхолійні мотиви: у «Псаломі життю» він проповідує активний, оптимістичний ідеал життя, в «Footsteps of Angels» співає гімн примирення з ударами долі. «Excelsior» — один з найпопулярніших віршів Лонґфелло — звеличує безмежність прагнень до недосяжного ідеалу, а в мелодійному «Hymn of the night» поет молить лише про тимчасове забуття від страждань, оспівуючи ніч. Крім названих ліричних творів Лонґфелло, до найкращих його віршів належать деякі з пісень невільників (особливо «The Slave's Dream»), «The Arrow and the Song», «The Village Blacksmith».
У епічних поемах Лонґфелло позначається прагненням створити нову національну поезію, відтворити красу незайманих лісів, наївність населення, його прості почуття і цільні характери. «Evangeline» навіяна поемою «Герман і Доротея»
Ґете. Дівчина, яка розлучена з улюбленим внаслідок несподіваного вигнання їх сімей з рідного гнізда, самотнє і сумне життя тих, хто любить, їхні подвиги в служінні страждаючим співвітчизникам, їх зустріч у шпиталі, коли в умираючою Габріелі, Євангеліна, тепер сестра милосердя, впізнає друга своєї юності — такий сюжет поеми, прекрасної, головним чином, окремими епізодами, описами побуту та дикої природи, а також вдалим вживанням гекзаметра.
«Пісня про Гайава́ту» (
англ. The Song of Hiawatha) — класична пам'ятка світової літератури пера американського поета та перекладача
Генрі Лонгфелло.
Її будова і віршований розмір (чотиристопний хорей) запозичені з карельського епосу
«Калевала»[1].
Була видана в США в листопаді
1855 року і відразу прийнята широким колом читачів. Відтоді її багаторазово перевидавали
[2] (за півроку після першого видання книгу перевидали 30 разів і переклали майже всіма європейськими мовами).
Епічна поема Генрі Лонгфелло, в основі якої легенди
індіанців ірокезів та
оджибве. Лонгфелло назвав як джерела своєї поеми роботи етнографа Генрі Роу Скулкрафта (
англ. Henry Rowe Schoolcraft), зокрема, книги «Алгікські Дослідження» (
англ. Algic Researches) та «Історія, умови життя та перспективи індіанських племен США» (
англ. History, Condition and Prospects of the Indian Tribes of the United States).
