Генрі Лонгфелло. "Пісня про Гайавату".
Генрі Водсворт Лонґфелло (англ. Henry Wadsworth Longfellow) (27 лютого 1807, Портленд (Мен) — 24 березня 1882, Кембридж (Массачусетс)) — американський поет. Автор «Пісні про Гайавату» та інших поем і віршів.
Походив з давньої Йоркширської сім'ї, що переселилася в Америку у XVII ст. та жила за суворими пуританськими традиціями. Поет виховувався спочатку в маленькому місті Портленді, багато читав, захоплювався Вашингтоном Ірвінгом і під його впливом став писати вірші. Університетську освіту Лонгфелло отримав у Коледжі Боудін, в Брунсвіку і після річного перебування у Європі став професором нових мов спочатку у Брунсвіку, потім у Гарвардському університеті; склав цілий ряд цінних курсів з європейської літератури, видав кілька перекладів з іспанської, розповів свої подорожні враження у книзі «Outre-Mer».
З кінця 1830-х років він цілком віддався поезії. Один з перших віршів «Псалом життю» відразу зробив його популярним; в 1839 р. з'явився перший збірник його віршів, «Голоси ночі» («Voices of the night»), а потім великий автобіографічний роман «Гіперіон», який не мав успіху. Потім пішли інші ліричні збірки: «Балади та інші вірші» (1841), до якого увійшов знаменитий вірш «Excelsior», «Poems on slavery» (1842) та інші. В русі на користь звільнення афроамериканців 1840-х років Лонґфелло брав набагато меншу участь, ніж інші американські поети, як, наприклад, Вітьєр і Лоуелл. Він нездатний до практичної діяльності і, співчуваючи аболюціоністам, висловив це лише кількома художніми піснями про невільників.
Від ліричної поезії Лонґфелло перейшов до створення епічних поем національно-американського характеру. Такою є, перш за все, «Evangeline» (1847), пасторальна поема з історії перших французьких вихідців в Америці, вона одразу зробила Лонґфелло національним поетом і до початку XX століття залишалася однією з настільних книг кожної американської родини. Тим же національним характером відрізняються «Courtship of Miles Standish» (1858), де поет надихається переказами про британських предків сучасних американців, і «Пісня про Гайавату» (1855), поема з побуту індіанців Північної Америки. Цими поемами Лонґфелло досяг вершини літературної слави; всі його подальші збірки «Tales of the wayside Inn» (1863), «Three books of song» (1872), «Golden legend», «Birds of Passage», «Ultima Thule» та багато інших знаходили схвальний відгук у критики та публіки, так само як його переклади творів італійських, французьких та німецьких поетів. Вихований у дусі європейських літератур, пройнятий поезією Вордсворта та інших англійських лекістів, Лонґфелло в перших ліричних збірках пересадив англійський спокійний, ідилічний романтизм на американський ґрунт.
У ліричних збірках Лонґфелло чергуються бадьорі і меланхолійні мотиви: у «Псаломі життю» він проповідує активний, оптимістичний ідеал життя, в «Footsteps of Angels» співає гімн примирення з ударами долі. «Excelsior» — один з найпопулярніших віршів Лонґфелло — звеличує безмежність прагнень до недосяжного ідеалу, а в мелодійному «Hymn of the night» поет молить лише про тимчасове забуття від страждань, оспівуючи ніч. Крім названих ліричних творів Лонґфелло, до найкращих його віршів належать деякі з пісень невільників (особливо «The Slave's Dream»), «The Arrow and the Song», «The Village Blacksmith».
У епічних поемах Лонґфелло позначається прагненням створити нову національну поезію, відтворити красу незайманих лісів, наївність населення, його прості почуття і цільні характери. «Evangeline» навіяна поемою «Герман і Доротея» Ґете. Дівчина, яка розлучена з улюбленим внаслідок несподіваного вигнання їх сімей з рідного гнізда, самотнє і сумне життя тих, хто любить, їхні подвиги в служінні страждаючим співвітчизникам, їх зустріч у шпиталі, коли в умираючою Габріелі, Євангеліна, тепер сестра милосердя, впізнає друга своєї юності — такий сюжет поеми, прекрасної, головним чином, окремими епізодами, описами побуту та дикої природи, а також вдалим вживанням гекзаметра.
«Пісня про Гайава́ту» (англ. The Song of Hiawatha) — класична пам'ятка світової літератури пера американського поета та перекладача Генрі Лонгфелло.
Її будова і віршований розмір (чотиристопний хорей) запозичені з карельського епосу «Калевала»[1].
Була видана в США в листопаді 1855 року і відразу прийнята широким колом читачів. Відтоді її багаторазово перевидавали[2] (за півроку після першого видання книгу перевидали 30 разів і переклали майже всіма європейськими мовами). Епічна поема Генрі Лонгфелло, в основі якої легенди індіанців ірокезів та оджибве. Лонгфелло назвав як джерела своєї поеми роботи етнографа Генрі Роу Скулкрафта (англ. Henry Rowe Schoolcraft), зокрема, книги «Алгікські Дослідження» (англ. Algic Researches) та «Історія, умови життя та перспективи індіанських племен США» (англ. History, Condition and Prospects of the Indian Tribes of the United States).
З текстом "Пісні про Гайавату" можна ознайомитись тут
Питання до тексту "Пісні...":
1. Як звали матір Гайавати?
1. Як звали матір Гайавати?
2. Хто навчив Гайавату полювати?
3. Як називається житло індіанців?
4. Хто став дружиною Гайавати?
5. Для кого Гайавати пішов до батька?
6. Хто друг Гайавати, Чарівний співець?
7. Про кого розповів легенду на весіллі Гайавати Ягу?
8. Хто надсміхався над Гайаватою й образив його?
9. Хто допоміг Гайаваті перемогти Духа Багатства, Меджисогвона?
10. Хто відвідав вігвам Гайавати перед нещастям із дружиною?
11. Як Гайавата поставився до білих пришельців?
12. Куди вирушив Гайавата в кінці поеми?
Комментариев нет:
Отправить комментарий