Джек Лондон "Жага до життя"
Коли йому було близько восьми місяців, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив маленького Джека Ґріффіта, і майбутній письменник отримав його прізвище.
Джек Лондон рано почав працювати: ще школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну
фабрику робітником. Робота була дуже важкою, і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць»: ловив
устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його товариші по службі вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре через рік-два.
У
1893 році найнявся матросом на промислову
шхуну, яка відправлялася ловити
котиків до берегів
Японії і в
Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона
«Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
У 1897 році Лондон разом зі своїм 62-річним швагром подалися на
Клондайк шукати золота. Їхній маршрут пролягав через Юно, Скаґуей і
Дайї, і далі — через Чілкутський перевал до озера Лінденберґ і по
Юкону — до
Доусон-Сіті. Швагро незабаром повернувся додому, а Джек продовжував подорож з новими компаньйонами. До Доусона вони не допливли, а зупинилися за 100 км у покинутому зрубі. Там Джек прожив до наступного літа. Золота на зареєстрованій ними ділянці не виявилося, проте Джек мав змогу наслухатися численних історій і приповідок про життя золотошукачів. Навесні цинга сильно підірвала його здоров'я, лікуватися було нічим, і він вирішив повернутися додому. Щоб не повторювати знову маршрут, він з компаньйонами спорудив човен і спустився по Юкону до
Берингового моря (майже 2500 км). Пережите за цей рік стало основою його оповідань, які принесли йому успіх і славу.
Потім були збірки розповідей:
«Син Вовка» (
Бостон,
1900), «Бог його батьків» (
Чікаґо,
1901), «Діти морозу» (
Нью-Йорк,
1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк,
1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк,
1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк,
1910), а також романи
«Дочка снігів» (1902) і
«Морський вовк» (1904), які створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після здобуття широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
В 1907—1909 роках здійснив плавання на яхті
«Снарк», в кінці якого написав роман «Мартін Іден». Історія подорожі викладена в автобіографічному нарисі
«Подорож на яхті „Снарк“» (1911 р.).
З липня по вересень 1911 року Джек Лондон також здійснив кінні подорожі
Каліфорнією та сусідніми штатами, які описав в оповіді «Четвіркою коней на північ від затоки».
Джек Лондон помер
22 листопада 1916 року у своєму спальному ґанку (популярне колись в США приміщення ґанку, яке перероблялося під спальну), який знаходився в котеджі на його особистому ранчо. Хоча Лондон був досить міцним та витривалим чоловіком, проте він страждав від декількох серйозних хвороб, враховуючи підхоплену
цингу в Клондайку. Також, під час його подорожі на кораблі «Снарк», він та Чарміан заразилися невизначеними тропічними інфекціями та хворобами, включаючи
фрамбезію. В останні місяці свого життя він також страждав від
дизентерії, запущеного алкоголізму та
уремії. В нього були сильні болі, які він знижував за допомогою морфіну.
Прах Лондона був закопаний на його майновій ділянці неподалік від «Вовчого будинку». Похорон відбувся
26 листопада 1916 року, в якому взяли участь тільки його найближчі друзі, родичі та працівники ранчо. Відповідного до побажань Лондона, його тіло було кремовано. Після смерті Чарміан в 1955 році, вона також була кремована і похована разом з чоловіком в одному місці, яке заздалегідь вибрав Лондон. Могила позначена моховим валуном. Будівлі та ділянка ранчо були пізніше перетворені в «Jack London State Historic Park», який знаходиться в місцевості Глен-Еллен, штат Каліфорнія.
Класик світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства (1900—1902). Один із найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладені понад 100 мовами. Його п'єси, а зокрема «Чайка», «Три сестри» та «Вишневий сад», протягом понад 100 років ставляться в багатьох театрах світу.
